В перший же день війни ми поїхали в Дніпро з дочкою. Ми вже маємо досвід 2014 року, тому не стали зволікати. Тоді мій чоловік помер, йому всього сорок років було.

Батьки мої залишилися, бо тато лежачий, мати моя його не покине. Ми живемо у Дніпрі і знімаємо двома сім’ями одну хату, бо дуже дорого коштує зняти житло.

Долати стрес важко. Мабуть, такого ніхто не навчить.

Не можу зрозуміти, як так: жила Україна, жила, - і раптом комусь почала заважати. Були братами з росією, родичі наші там. Шокує лише, що дітей стільки загинуло.