Мені 53 роки. Я раніше жила в Степногірську. В перші дні війни залишилася без заробітку. Ще я опікувалася бездомними тваринами і по цей день роблю це: шукаю гроші у підприємців, раз на два місяці вожу корм тваринам у Степногірськ.

В червні ми виїхали, бо в нас така квартира, що немає де сховатися. Ми два місяці бігали до підвалу, а потім волонтери наші їхали за генератором, то ми зібрали речі, тварин - і поїхали. Спочатку маму відправили, потім самі виїхали. Зараз ми в Запоріжжі. З тваринами дуже важко знайти житло. Хочемо організувати притулок якийсь у Запоріжжі або в області, зараз займаюсь тим, щоб знайти якийсь прихисток.

Шокує, що росіяни луплять по домівках. Школу, садок розбили. Ніколи у нас там не було військових і зараз немає, а вони луплять по будинках. Це мене вражає. 

Люди прийшли за гуманітарною допомогою, і жінку просто розірвало. Постійно над нами дрони: рашисти дивляться, де люди збираються, і кидають туди бомби. Це більше всього вражає.

Ми чекаємо весни. Чим скоріше війна закінчиться, тим ліпше, коли б вона не закінчилася. Нам якнайшвидше перемога потрібна.