Мешкали ми в місті Кролевці Сумської області. Коли почалася війна, я з дітьми і мама з татом переїхали за 20 кілометрів від міста. Нам здавалося на той момент, що так буде спокійніше. 

Я взагалі не думала, що у ХХІ столітті може початися війна. Ми спали. Зранку дітей до школи потрібно було збирати. Прокинулися від того, що десь було чутно бахкання, вибухи. Ми не подумали, що це вже почали обстрілювати Україну. Мені зателефонувала сестра, яка біля Сум проживає, і сказала, щоб я не збирала дітей до школи, бо почалася війна. Звичайно, всі були шоковані. Увімкнули телевізор і побачили новини. Президент сказав, що в країні вводять воєнний стан. Так ми зрозуміли, що на нас напали. 

Труднощів було дуже багато. Гірко було усвідомлювати, що в росії у нас і брати, і дядьки – і ця країна напала на нас. Завжди ж казали, що ми - брати. Постала проблема з продуктами, тому що великих запасів ми не робили, просто йшли в магазин, якщо треба. У нас почався ажіотаж, люди стали все скуповувати. Не можна було навіть хліба купити. Потім зв'язок став пропадати.

Моя сестра проживає під Сумами, недалеко від Тростянця. Ми дізналися, що Тростянець окупували. Дуже складно було дізнатися, як там рідні. 

У сестри якраз у цей час народилася дитина, тому ми дуже переживали. Ще й батько, нині вже покійний, захворів на рак. А до Сум було дуже важко добиратися, хоча його й посилали.

Потім наш зять пішов добровольцем служити, а сестра залишилася сама з маленькими дітками. Зараз уже третя дівчинка в них народилася, а чоловік моєї сестри захищає Україну. Дуже багато можна говорити. Дуже сумно та важко дивитися, як страждають люди, як страждає Україна. Але ми віримо в нашу перемогу.

Мене щодня щось шокує, коли дивлюся новини: як дітей убивають, вагітних жінок… Дитина ще в утробі матері, а вже її ракетою вбило. Хоч у нас тут зараз і не стріляють, але морально дуже важко жити, знаючи, що люди гинуть щодня від обстрілів в Україні. 

Племінниця народилася 7 січня. Назвали її Вікторією. Перемогою. Віримо, що і в нас буде перемога. Обов'язково. Мрія тільки одна: щоб закінчилася швидше війна, щоб повернулися до родин, до близьких людей наші воїни. У нас дуже багато знайомих і родичів, які зараз на фронті: і жінок, і чоловіків. Хочеться, щоб закінчилася війна, і всі зібралися під мирним небом за сімейним столом.