Я була в Миколаєві, вдома з двома дітьми. Мені о 5 ранку зателефонував тато і сказав про початок війни. Зменшення доходів, відсутність впевненості у завтрашньому дні. Кілька переїздів у різні міста. Шок, коли розумієш, що приліт був в сусідній будинок.

Перший місяць ми були в передмісті Миколаєва без світла і води, потім і газу. Вижили завдяки запасам, скважині та буржуйці. Місяць жили в Миколаєві без води, дуже важко було її знайти й принести.

Відфільтрувалося багато друзів і родичів. Живемо разом з батьками та бабусею. Коли ми були в Ужгороді, родичі нас практично вигнали на вулицю, а чужі люди допомагали. Волонтери віддали власні харчі мені з дітьми. А ще, дорогою туди на кожній зупинці нас хотіли нагодувати.

Робота є, нема оплати. Працювала та працюю вчителькою.

Загубила в перший день війни закордонний паспорт. Для мене це був знак залишатися в Україні.