Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олена Михайлівна

«Щодня лягаю спати й думаю, чи буде приліт»

переглядів: 84

Мені сімдесят років. Я живу в місті Нікополь Дніпропетровської області. Про початок війни дізналася від доньки. Досі не можу повірити в те, що відбувається. 

Щодня - обстріли. В сімох кілометрах від Нікополя – Енергодар. Тож живу, як на пороховій бочці. Щодня лягаю спати й думаю, буде приліт чи ні. Однак виїжджати не збираюся. Якщо доведеться, сидітиму в підвалі.

У нас є дуже хороша жінка, яка займається волонтерською діяльністю.  Вона привезла картоплі. Я вдячна їй за це. Також велика подяка Фонду Ріната Ахметова. Я вже кілька разів отримувала гуманітарну допомогу. 

Ми з сусідами заспокоюємо одне одного. Налаштовуємо себе на те, що все буде добре. Війна має закінчитися переговорами і виводом російських військ з нашої держави. Україна процвітатиме.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Нікополь 2022 2023 Текст Історії мирних жінки пенсіонери переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло літні люди (60+) перший день війни їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій