"Що буду робити я після Перемоги? Буду амбасадором змін"

Бардаков Назар

Учень 10 класу Славутицького ліцею «БезМеж» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області

Викладач, що надихнув на написання есе – учителька укр. мови та літератури Горбунова Людмила Іванівна

КОНКУРС ЕСЕ НА ТЕМУ: «МОЯ УКРАЇНА»

Моя Україна майбутнього

Високі технології, хмарочоси, усі матеріальні досягнення науки, культури, мистецтва можуть знищитися натисканням однієї кнопки невігласом. Планета Земля прекрасно обійдеться і без нас, а нас може й не стати як людства, як нації.

Тому моя Україна майбутнього не про всі ці цивілізаційні та інженерні досягнення людства, а про гуманітарну освіту, яка має й «технічному» розуму прищеплювати гуманітарні знання. Створене, побудоване, встановлене може функціонувати, лише наповнюючись живою участю людей. Сучасне суспільство більш, ніж будь-коли є суспільством інтегрованим. Його ланки поєднуються численними зв’язками (наприклад, зернова угода).

Той, хто хоче жити лише для самого себе, неминуче буде приречений. Я вважаю, що кожен автоматично має бути зацікавлений у нашій Перемозі та Мирі. Мені здається, що сучасні ЗМІ намагаються ізолювати людину від вирішення суспільних проблем. Закріплюють у нас бажання жити поза впливом влади будувати своє життя так, щоб була можливість просто виживати. Масмедіа навчилося вишукано приховувати свій вплив на людей. Щоденні маніпуляції свідомістю за допомогою реклами, новин, передач психологів заколисують, а це позбавляє вибору, а де нема вибору, нема і свободи та незалежності, якої ми так прагнемо. Але це повинні усвідомити всі в Україні від учня початкових класів до депутата. Засвоїти всі історичні уроки, пам’ятати минувшину й творити нову історію РАЗОМ.

Є версія, що 20 % населення може внести позитивні зміни в суспільство. Прагну потрапити в цей відсоток і вже зараз щось робити не лише для себе, а й для інших. Адже саме в цьому суперсила українців.

Ми повинні самі зрозуміти свою Україну, віднайти себе. І це вкрай важливо для всіх нас. Світ глобалізується, але неповторне, індивідуальне своєї ціни не втрачає. Ми теж неповторні, адже маємо свою мову, культуру, традиції, національну вдачу, свій менталітет. Ще з давніх-давен у нас були толоки, хати будувалися спільно, нужденним допомагали харчами, а тим, хто постраждав внаслідок лиха, надавали одяг, харчі, насіння, тобто основний тягар соціальної допомоги брала на себе громада, яка несла відповідальність за всіх (так відбувається й зараз у більшості випадків). За період повномасштабного вторгнення в Україні збільшилася активність громадських організацій, благодійних фондів, волонтерських груп, волонтерського руху. Й це, як на мене, загальні позитивні зміни, адже ініціативність, взаємопідтримка розвивається під час спільної діяльності.

Моя Україна майбутнього – це країна, де люди не чекають доки їх хтось, або щось «включить» (вбивство студентів на Майдані, війна…) чи введе у громадську діяльність суспільної системи, а щоб вони самі знаходили ту сферу, у якій вони хочуть проявити себе, взяти ініціативу, шукали ефективні шляхи вирішення соціальних та інших проблем (а їх у нашому суспільстві збільшується у рази після кожної повітряної тривоги), застосовували максимально свої знання, уміння, навички (на всі 100 %), бо старість та смерть прийде до всіх: і до тих, хто трудився, і до тих, хто любив і дбав лише про себе. Тому варто докладати зусиль, щоб робити щось корисне. Якщо кожен українець усвідомить себе не низьковартісним (меншим братом з незрозумілою мовою), розбудить у собі силу духу козаків-характерників, відчує своє коріння роду, підтримку сім’ї, друзів, знайде сферу діяльності, яка відповідає інтересам і творчим силам, буде чесним, відповідальним, справедливим, вихованим, освіченим, бо лише за таких обставин можемо заявити, що «МИ Є!»

А що буду робити я після Перемоги? Буду амбасадором змін, віддавати загальним інтересам свої здібності і час. Почав з малого, допомагаю волонтерити батькам (збираю макулатуру, кришечки з-під напоїв, жестяні банки для окопних свічок, ріжу матеріал для маскувальних сіток) та в цьому навчальному році записався до учнівського самоврядування (інформаційний сектор). Адже жити – це означає діяти. Діяти, відкриваючи себе світові, бо збереження України – це наша відповідальність перед нащадками, перед майбутнім.