Мені 82 роки. Я з міста Краматорська. Вже похоронила всю сім’ю, і сина молодого недавно похоронила. Живу одна. Донька як виїхала в Київ, так і залишилася там. Я хворію дуже: ноги не ходять, спина дуже болить, мені стимулятор сердечний поставили. 

По телевізору почула, що почалася війна. Кожен раз слухаю новини: зараз у Бахмуті, Авдіївці великі бої. Дуже страшно. У мене кооперативна квартира - я двадцять років платила за неї. Шкода, якщо її розіб’ють. Що це за життя? Скільки років мені вже тут залишилося, а жити не буде де. І виїхати нікуди не можу, бо ногами дуже погано ходжу.

Весь час переживаю: як тільки ракети летять, відразу серце хапає.

Я прошу сусідів, знайомих - вони мене записують на гуманітарну допомогу, а потім її мені приносять. Так і живу. Пенсія в мене невелика - 3600.

Донька зі своєю сім’єю у Києві, квартиру орендують. Куди туди ще мене? Я хочу тут померти, на своїй землі. Я так чекаю кінця війни! Хочу свого віку дожити. Нащо нам та Росія? Скільки вони шкоди наробили, скільки людей загинули - за що? Кожен раз слухаю і плачу.