Ми переїхали до Віти Поштової під Києвом у 2014 році з Урзуфа. Перший день війни нас застав вдома. Було дуже страшно, ми неподалік живемо від Бучі й Ірпеня. Над нами літали літаки, було чутно вистріли. Ми нікуди не виїжджали, залишались вдома. Жили у підвалах півтора місяці, тому що сильно стріляли. 

У 2015 році Маріуполь почали обстрілювати. "Східний" бомбили, там згорів ринок. А мій чоловік з Донецька. Жив неподалік від аеропорту. Коли той почали сильно бомбити, вирішили виїхати з Донецька. 

Нам дуже пощастило з хорошими людьми, які нам допомогли з житлом. Ми не жили на вулиці. Воду брали з джерела, з медикаментами були проблеми.

Зять загинув в "Азовсталі". Досі не знайшли його тіла. Дочка з 25-річним онуком перебувають на окупованій території, в Урзуфі. Я з сімнадцятирічною внучкою - під Києвом. Її два місяці тому привезли сюди. Їй довелося пройти фільтрацію. Вона три доби була в дорозі. Дуже важко вони переїхали. 

Хочеться, щоб усі були разом: і діти, і внуки. 

Стрес долаю заспокійливими. 

Хочу, щоб війна закінчилась чимшвидше. Мрію, щоб діти навчались, щоб усі були здорові і щасливі, щоб ми відбудували свої міста.