«Сестра пів року жила під обстрілами»

Мені 62 роки. Я мешкала з донькою у Харкові. Працювала в аптеці. З 23 на 24 лютого була в нічну зміну. О п’ятій ранку зателефонувала донька і сказала, що почалася війна. Я зв’язалася з керівництвом аптеки – отримала розпорядження залишатися на робочому місці. Потім відчинила віконце і побачила величезну чергу. Виявилося, що дзвінок не працював. О дев’ятій годині керівник привіз мені на зміну іншого фармацевта, а мене відвіз додому. Дав води і ліків.

Ми з донькою тиждень залишалися вдома. Не було світла. Літали снаряди. Траплялися пожежі.

Ми виїхали на евакуаційному потязі. Забрали з собою песика. Було дуже багато людей, більшість із них їхали стоячи. Неможливо було навіть розвернутися. Донька поїхала у Чехію до знайомої, а я на три дні зупинилася у колеги в Полтаві. П’ятого березня переїхала до племінника в Черкаси. Періодично їжджу додому. Мені дуже сподобалися Черкаси. Тут навіть приємніше жити, ніж у Харкові.

У Черкасах була і моя сестра. Коли її викликали на роботу, вона повернулася до Харкова. Пів року жила під обстрілами. Потім приїхала у Черкаси. Отримала тут травму і померла.

Мені здається, що війна триватиме довго, ще понад два роки. Я не бачу свого майбутнього. Мені не хочеться повертатися до Харкова. Мене дуже вразило те, яким стало місто. Думаю, що зустріну перемогу в Черкасах.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/