«Зараз ми живемо одним днем»

«Війна для мене – це...»

Розруха, розлука з близькими, друзями. Невизначеність. Нічого доброго.

Коли саме для вас особисто почалася війна на Донбасі? Можете пригадати цей день?

Коли внучка сховалася в шафі, сказала: «Бабусю, йди сюди, тут не чути нічого». Тоді ми це всі зрозуміли.

Вам доводилося бачити військові дії на власні очі?

На власні очі не бачила, але чули. Бачили, як літали снаряди. Коли розривався далеко снаряд, коли осколки летіли над головою – це бачили. Коли я вийшла в город, а увійти в будинок не змогла. Двері переклинило в інший бік.

Про що розмовляли в цей час з рідними, сусідами, близькими людьми? Які були розмови?

Ми намагалися втекти кудись, тому особливих розмов не було. Сусіди зразу всі виїхали, швиденько подалі. Діти далеко, онучка приходила сховатися, вона досі боїться.

Ви куди-небудь переїжджали за цей час?

Ні. Постійно вдома були.

Які зміни війна принесла у ваше повсякденне життя, у побут, доступ до води, їжі, послуг, можливостей? Що змінилося?

Змінилося те, що до війни чоловік працював, я займалася домашнім господарством. Ми намагалися поліпшити стан у будинку, зробити ремонт. А зараз ми живемо одним днем. Зараз ми абсолютно безробітні. А вирощувати щось, займатися сільським господарством особливо тут ні для кого в усьому регіоні.

У нас будинок у Луганську. Зараз це все закрито-перекрито. А те населення, що тут залишилося, це переважно пенсіонери. Молоді дуже мало. Ми пенсіонери, і вирощувати все це стало важко. Тому живемо, як то кажуть, одним днем.

Чи відчуваєте ви зараз себе в безпеці у своєму населеному пункті, у себе вдома?

Зараз – так, зараз спокійно.

Чи можете сказати, чого ви навчилися, доки долали всі ці складнощі? Ваша мудрість, досвід, якими хотілося б поділитися з іншими людьми?

Так чому ми навчилися? Ми навчилися розрізняти, звідки й куди летить який снаряд, якось виживати на мінімальну кількість грошей. У принципі, я можу сказати, що 2014-2015 роки тут люди були добрішими, дружнішими, а зараз стають знову трохи байдужими. А в ті роки гуртувалися, сусідні вулиці дружили, бігали, гасили пожежі.

Військові дії змусили бути добрішими, ближчими?

Так, навіть ті люди, яких не знала в селищі, стали тепер знайомими.

Із 2014 року ви або ваша родина отримували гуманітарну допомогу?

Дочка, як мати-одиначка, отримувала від Фонду Ріната Ахметова. А ми з чоловіком нічого не отримували. Єдине, що в цьому місяці зателефонували «Самаритяни» й сказали чоловікові, може, якусь грошову допомогу дадуть.