Я жила в Кремінній все життя. Почалась війна. Я дуже злякалась. Щоночі доводилось бігати у підвал через обстріли. Я постійно плакала, бо не могла в це повірити. Відчувала лише розпач. Не розуміла, що робити, що буде далі. Міста руйнувались, люди гинули. Неможливо було дивитись новини через велику кількість смертей. 

Я встигла виїхати до окупації. Покинула власну домівку. Зараз не можу знайти роботу. Важко починати все наново. Досі згадую минуле життя. Головне, що я жива. Сподіваюсь на мир та закінчення війни. У нас родюча земля. Хочу жити в Україні.