Я живу у Ворожбі. До війни у мене було нормальне життя, працював на ринку. Потім почались обстріли. У мій двір влучило два «Гради». Зараз стоїть зруйнований паркан, вирви по всьому подвір’ї. Мені не вистачає медикаментів. Буває, є потреба у продуктах. Але у погребі є картопля, так що виживаю. Я досі не можу зрозуміти, навіщо Росія на нас напала. Не сплю ночами, бо щомиті чекаю, коли прилетить. Містом літають дрони, а це дуже небезпечно. Під час вибухів падаю на підлогу. Я сподіваюсь, що скоро в Україні настане нормальне майбутнє. Молоді потрібно, щоб працювали підприємства, але, на жаль, зараз все розбомблене.