Я жила в Бахмуті. Перебувати там після початку війни було дуже страшно. У будівлю моєї роботи прилітали снаряди, це було жахливо.
Найбільше мене шокувала кількість жертв серед мирного населення. Краматорськ, Буча, Маріуполь, це дуже боляче...
Я довго приймала рішення про евакуацію. Виїхала з кумами. Я з родиною зупинилася в Полтаві. Деякий час жили в друзів, а потім поїхали в село. Через кілька місяців знову повернулися до Полтави, де зараз моя донька навчається в університеті.
Щодня я згадую рідний Бахмут. Дуже хочу додому. Не можу почати життя наново, бо коріння досі утримує від майбутнього, яке все же невідоме.
