Ми живемо в Костянтинівці. Жили, працювали. Пенсія в мене маленька. Тепер закінчилася робота. Виживаємо на копійки. На нервах усі. Мені 60 років.

Початок війни для мене був шоком. Це нас усіх шокувало. Як це так? Ми навіть плакали. Страшно було дуже, переживали. Живемо тут і щодня слухаємо, як стріляють росіяни. Я їздила до доньки, а чоловік був сам удома. Потім я повернулася, бо йому важко самому. Зараз не виїжджаємо.

Медикаменти нам видають. Чоловік – діабетик. Гуманітарну допомогу дають регулярно. Води у нас не було у 2022 році. І газу тоді не було. Воду брали в сусідів у криниці.

Діти виїхали. Всі переживають. Морально дуже важко. П’ємо таблетки заспокійливі, бо дуже важко все це переносити. Стараємося вдома сидіти, нікуди не виходити. Хочеться спокійно жити в старості.