Мені 36 років. Я жила з батьками у Харкові. В перший ранок війни прокинулася від вибухів. Мене охопив страх. Далі щодня лунали вибухи, літали російські літаки. Не було опалення і світла. 

Мої батьки – інваліди. Я по шість годин стояла в черзі на морозі, щоб купити ліки. Потім аптеки не працювали. По продукти ходила під обстрілами, також стояла в чергах. 

Було страшно дивитися на те, як летіли ракети, як руйнувалися будинки і гинули люди. 

Ми попросили знайомих, щоб вони вивезли нас у Полтаву. Виїжджали під час обстрілів.

Я продовжую працювати дистанційно. Дуже хочеться, щоб війна якнайшвидше припинилося і настав мир в нашій країні.