"Щоденно, кожної хвилини, чекаємо ми вісточку зі Сходу"

Сергій Сокольвак, 15 років, учень 9-го класу, Шляхівський ліцей імені Героя Соціалістичної Праці Кузика Г.Й. Джулинської сільської ради

Вчитель, що надихнув: Сулима Світлана Василівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Моєму братові

Про те, що Україну доведеться захищати, 

Чи  думав ти, коли за партою сидів?

Я певен, що з дитинства ти її любив,

Тепер же ти пішов за неї воювати.

Ти добрий, щирий і з гарячим серцем…

Здається,  не готовий воювати,

Ніхто ж не знав, що все так обернеться,

І в Україні брат піде на брата.

Тепер твій одяг – бронік й балаклава,

В руках тримаєш міцно автомат.

Твоє вітання:»Україні слава!»

Тепер ти воїн, ти тепер солдат. 

Я впевнений, для тебе діло честі воювати,

Стояти за майбутнє рідної країни,

Бо ти герой, героєм мусів стати, 

Ми  ж хочем жити в мирній Україні.

Щоденно, кожної хвилини,

Чекаємо ми вісточку зі Сходу,

І серце матері до тебе лине…

Й слова зриваються:

«Вертайся швидше, сину!»

Ти  не спішиш вертатися додому,

Бо ти стоїш на захисті народу.

 «Я вибір свій зробив свідомо»,-

Колись ти скажеш донечці чи сину.

Подяка батькові і брату

Мій сивочолий батьку, брате мій,

Ви бачили на власні очі жах війни…

Свідомо ви пішли на цей нерівний бій…

Щоб захистити нас… 

Принести в рідну землю мир!

Тому ми вдячні вам за те,

Що у нас тихо, кулі не свистять,

І «Градів» пострілів не чути…

Спокійно діти у своїх домівках сплять…

По-іншому, я певен, і не може бути,

Допоки Ви там разом стоїте...

Лист для брата

На листочку паперу малює старанно 

Сонце, небо і квіти сестричка твоя.

Хай виходить незграбно, може, навіть погано,

Та підписує щиро брата свого ім’я.

«Олександре! Це пише тобі твій Сергійко,

Поки ти там на Сході нас всіх борониш, 

Я за тебе молюсь кожен день до світанку,

Бо я знаю, ти вже на посту, а не спиш.

Де ти зараз? В Авдіївці чи у Попасній?         

Ти привіт побратимам своїм передай.

Ви- герої!  В країні ви власній

Захищаєте дім наш, наш рідний край!

Мама плаче і каже, що ти ще дитина,

Та яка ж ти дитина в свої двадцять літ?

Ти пішов захищати свою Батьківщину,

Щоб родина твоя була вільна й без сліз!»

Від матері

Хлопці, як ви там?

Чи сьогодні їли?

Як здоров’я ваше, 

Чи не захворіли?

Кожнісіньку мить , 

від думки про сина

серденько болить…

малий, ще дитина…

Важко на душі, 

як донька спитає:

«Татко не дзвонив?

В нього там стріляють?..».

Ніч уже прийшла,

Спати полягали…

Лиш мама не спить 

Бо душа кричить…

Все дзвінка чекає…

Моє село

Маленька крапочка на карті…

Село моє …

Велична Шляхова.

Тут кожна стежка і хатина

Для мого серця дорога.

Моє село- колиска мого роду,

Що з покоління в покоління тут жили.

Його історія- історія народу,

Що працювали, будували , берегли.

Немало сліз і поту тут пролито,

І, навіть, кров’ю зрошена земля…

Це все, щоб ми могли щасливо жити 

У ріднім краї , де колосяться поля.

Тим, хто мене захищає

Привіт, Солдате! Ти мене не знаєш.

Я просто хлопець, і живу собі, як всі.

В селі моєму тихо, не стріляють.

Але війна торкнулася душі.

Ти зараз там, на Сході, захищаєш

Свою країну на передовій.

Там дуже страшно, постріли лунають,

Та ти ідеш вперед, вперед - у бій.

Ти борешся за волю України,

За незалежність, за її життя

І за майбутнє кожної людини,

А серед тих людей також і я.

Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,

А, може, прочитаєш у листі.

Я дякую тобі, що захищаєш 

Мою країну, дякую Тобі.