Привіт, Святий Миколаю! Мене звати Ярослав.

Мені 14 років.

Я з міста Краматорськ, серця Донбасу. З 2014 року його обласного центру. Моє місто молоде – йому лише 153 роки. Але воно має свою історію і традиції. Центр важкого машинобудування, відомі далеко за межами України машинобудівники, творчі і талановиті особистості, музеї і пам`ятні міста, чисті, ухожені вулиці – це моє місто.

Краматорськ – це успішні, сильні духом люди, які розбудовують його і роблять все за для його процвітання. І нам є чим пишатися: три чудові парки для відпочику – Ювілейний, з моїми найулюбленими атракціонами та чудовими велосипедними доріжками. Сучасний Сад Бернадського, з розвагами, майданчиками відпочинку і казковими локаціями на свята. Найстаріший, тихий, затишний – парк ім.Пушкіна біля моєї школи, із скейтодромом – а скільки колін і ліктів там було звезено моїми друзями! Моє найулюбленіше місто відпочинку з однокласниками – Льодова арена, щойно відкрита взимку 2021 року. Краматорськ – це затишні сквери, красиві зелені вулиці, нова Площа миру з безліччю троянд і яскравих газонів з пітуніями.

Зараз моє рідне місто поранене внаслідок ракетних атак ворога. Але, попри все, воно тримається. Мій край, моя земля, моя домівка. А я чекаю. Чекаю на повернення додому. Бо в Краматорську залишилися мої старенькі бабусі і дідусь. Що дерево без коріння, то людина без Вітчизни – відірваний, пожовклий лист, який женеться вітром. Вже так довго це триває. Довгих 9 місяців…

Зараз я живу у Полтавській області, у місті Полтава. Воно мені подобається. Багато історичних міст, площ, красива природа, схожа на природу мого донецького краю. Особливо полюбив полтавські галушки, смачні і різноманітні!

Війна змінила моє життя. Зараз я дуже далеко від своїх найкращих друзів. Вони на сотні і тисячі кілометрів від мене: у Києві, Вінниці, Угорщині, Німеччині. Але з`явилися і нові друзі: мої приятелі, що зараз за кордоном, познайомили з хлопцями з Англії, Швейцарії. Спілкуємося по телефону, у чатах, обмінюємося враженнями, граємо разом.

Сумую за мирними часами, за спілкуванням з друзями, не по телефону. За спортивним клубом, який відвідував, своїм тренером. За своєю 80-річною бабусею.

Не дивлячись на складний час, вдячний моїм самим рідним, які зараз поряд - матусі і сестричці. Вони роблять усе можливе і неможливе, щоб нам було комфортно у чужому місті: отримують гумдопомогу, облаштовують кімнату, в якій ми живемо, допомагають мені з навчанням.

У кожної дитини завжди є мрії. Бо мріяти – то дитяче! Вони є і в мене. Я учень 9 класу Краматорської ЗОШ №15. Мою школу було частково зруйновано 5 квітня. Боляче… Я мрію, повернутися в рідні стіни школи, продовжити навчання. Намагаюся дуже добре навчатися. І моє бажання – якісний rаджет. Але це не головне бажання! Кожна і мала і доросла українська дитина мріє про ПЕРЕМОГУ нашої країни, мріє про МИР! Діти мріють, щоб їх матусі не сумували. І сім ї нарешті з єдналися!

З вдячністю, Ярослав.