Наша сім'я з Харківщини. Перші тижні війни в цьому регіоні були дуже важкими. Ми майже весь час з дітьми жили в нашому погребі, ховаючись від обстрілів. Саме тоді стикнулись і з гуманітарною катастрофою - не вистачало їжі, води, ліків. Наймолодшому сину було 11 місяців, коли почалась війна, старшим дітям було 12 і 6 років. Самим тяжким було те, що діти дуже жахались вибухів. Для них це був дуже великий стрес. Я вперше побачила, що діти майже не спали і у них почалися розлади здоров'я на фоні стресу. Ми з чоловіком дуже здали в психічному і психологічному відношенні. І це вже дуже помічаємо за собою. Постійно дратуємось з будь-якого приводу, постійні страхи. Навіть вже змазалось відчуття самозбереження. Якщо чесно, то дуже втомились. Діткам потрібні спокійні батьки, а ми часто розуміємо, що не можемо дати їм той спокій. Найбільш важким було прийняття тій ситуації, що склалася. Дуже було тяжко.