Історії, які ви нам довірили
Війна для мене - це випробування і новий спосіб життя. У перший день військових дій я перебувала на роботі, в обласній лікарні. Спочатку, коли підірвали нашу обладміністрацію, нам почали привозити мирних жителів. Через пару днів привезли поранених прикордонників. Потім поранених було все більше і більше.
Все починалося з блокпостів. Горіли будинки, люди почали масово їхати. Я не змогла виїхати, але вивезла сім'ю. Під час активних бойових дій більшості сусідів і рідних поруч не було, зі мною залишалися тільки мама і сестри. Всі боялися, не знали, що буде далі. Хотілося, щоб все швидше закінчилося. Я намагалася не панікувати і виконувати свій професійний обов'язок.
Через війну ми залишилися без житла і роботи. Кинули все і переїхали з однією сумкою. Думали, ненадовго, а вийшло, що пройшло вже сім років. З 2014 року ми жодного разу не були в Луганську. Чоловік з дитиною виїхали в червні, а я тоді залишалася на роботі, тому що всі були у відпустках, працювати було нікому.
Я вирішила, що мені треба підтримати завідуючу лабораторією. Залишилася одна, потім мене просили: «Не їдь, ми не можемо працювати без лаборанта». У людей були відкриті рани, крововтрати, без аналізів ніхто не зробить операцію. І я залишилася.
Але все ж, 23 серпня 2014-го довелося виїхати. Наступного дня разом з родиною ми пішли в парк, люди святкували День незалежності. А в цей час вдома вмирали люди…
Особливих змін в нашому житті не відбулося, ми з чоловіком так само на державній роботі, виховуємо дитину. Єдине - раніше у нас було своє житло, а зараз ні.
Коли я ще перебувала вдома, то взагалі нічого не було: ні електрики, ні зв'язку, ні води. Через те, що я працювала в обласній лікарні і залишилася одна, потрібно було цілодобово перебувати на робочому місці. Там працював генератор, він і рятував. Лікарня була забезпечена і ліками, і водою, і світлом.
Досі не відчуваємо себе в безпеці, бо конфлікт ще триває, гинуть люди.
Перша гуманітарна допомога до нас приїхала із Закарпаття. Потім були продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова. Вона зіграла важливу роль, і ми були дуже вдячні, тому що приїхали з однією сумкою, позбулися роботи, позбулися всього. Це була підтримка.
Я мрію, щоб настав мир, було своє житло і робота. Найціннішим і важливим за останні роки стала моя сім'я. Я стала більш стриманою у ставленні до людей.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
