Я, Вероніка, мені 15 років, з одного року я хворію на цукровий діабет 1 типу. Зараз я навчаюся в 9 А класі. У мене дуже дружня родина. Я дуже люблю своїх батьків. З перших днів війни ми залишалися в місті Харкові. Я дуже люблю своє місто.

Живу я недалеко від аэропорта міста Харків, бачила як літали червоні колі, вибухи. Від цього всього було дуже страшно. Ми часто сиділи у підвалі будинку, чи в ванній кімнаті. Зараз коли сирена звучить у ночі ми теж ідемо у ванну кімнату. Саме страшне для мене і моїх батьків було те, що ми не знали. де дістати інсулін на початку війни. Інсулін - це моє життя. Але волонтери згодом нам допомогли отримати такі важливі ліки. Від страху у меня коливався рівень цукру у крові, батьки дуже хвилювалися.

Війна - це дуже страшно! Я мрію, щоб закінчилася війна в моїй Україні. Мрію, щоб винайшли ліки в лікуванні цукрового діабету назавжди.

Хочу попросити у Святого Миколая дива для України. А для себе особисто я б хотіла попросити сенсори Лібри, вони контролюють рівень цукру у крові або телефон, а то він уже зовсім погано працює.