Соловйова Варвара, 11- А клас
Ліцей №3 Новокаховської міської ради Херсонської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Тарабанова Яна Василівна

"Моя Україна майбутнього"

Сьогодні моєму народові тяжко. Він захищається від ворога, відвойовує свої землі, кожен метр волі полито кров’ю наших захисників. Найбільше я мрію про те, щоб українці не сварилися між собою, щоб припинили ділити нашу державу на схід та захід, щоб усвідомили, що важко всім: тим, хто знаходиться в окупації; тим, хто живе під постійними обстрілами; тим, хто думками поруч зі своїми синами та доньками, батьками та матерями на лінії зіткнення. Але найважче нашим воїнам. Зрозумійте: наша сила - в єдності.

Я хочу жити в Україні, учитися, мріяти, народжувати щасливих дітей. Якою я бачу Україну в майбутньому? Сильною і незалежною європейською державою! Країною, яка завжди на стороні добра і справедливості, яка завжди допомагає, захищає і рятує.

Я реалістка: розумію, що повоєнні роки не будуть легкими. Розмінування, відбудова, відновлення природних ресурсів… І саме ми, учні старших класів, повинні стати надією і опорою. Ми – цвіт майбутнього нашої нації. Ми гідні кращого прийдешнього!

Відроджувати Україну ми почнемо з мови та історії. Мова – це основа народу, це краса та багатство, що отримує кожен від народження. Усі люди : посадові особи, працівники соціальних служб, пересічні громадяни - повинні вільно володіти українською мовою та користуватися тільки нею. Усе, до чого може доторкнутися око, має бути написане лише державною мовою. Усе, що може почути вухо, має звучати солов’їною. Ми повинні витісняти російську з нашого життя. Не буде вільної країни без мови!

Історія… Україна ні в якому разі не повинна втратити свою історію. Наше слово, культуру, народ, державу віками принижували, перелицьовували, применшували, катували, знищували. Придушували найменшу спробу мислити. Усе робили для того, щоб наш унікальний народ не був почутим. Стирали пам’ять в українців, як на палімпсесті намагалися зробити нові записи. Але ні, не вдалося. Наша генетична пам’ять пробивалася через всі перепони, розправляла свої крила і піднімалася ввись. Сьогодні знову ворог , знищуючи музеї, пам’ятки архітектури, бібліотеки, твори мистецтва, хоче позбавити мій народ духовного начала, хоче зденаціоналізувати нас. Звісно, що культура та історія не можуть змагатися з ракетами та артою, але історія і культура роблять нас сильними і справжніми.

Моя майбутня Україна – це держава, яка відновлює природні багатства, знищені ворогом: багаторічні лісі, безкраї степів, родючі поля , могутні річки та моря. Держава, яка розмінувала всю територію, зробила безпечними прогулянки парками, заповідниками…

Україна – це сім’я вільних людей, тих, які тепер розуміють ціну свободи, тих, які з повагою ставляться до воїнів, які пишаються незламністю свого духу, які, незважаючи на страшні події, зберегли людяність, щирість, доброту.

Моя країна обов‘язково переможе! Вона - найкраща у світі. Віра в перемогу, єдність та наполегливість – ось, що об’єднує всіх українців.