Я пам’ятаю той день, як ніби це було вчора. Йшов на роботу, а навколо вже панував хаос. Досі не можу оговтатися від того шоку.

Розуміння того, що треба виїжджати, прийшло поступово. Евакуація була важкою. Ми з рідними виїжджали у квітні, грошей не було навіть заправити машину. 

У мене був невеликий накопичений капітал, але незабаром довелося шукати роботу в Полтаві, де я й працював. Нам надавали гуманітарну допомогу, що допомагало вижити.

Найбільше шокує мене людське страждання. Незрозуміло, як і коли це закінчиться. Обстріли лунають по всій Україні, а російські війська все лізуть і лізуть. Ми не знаємо, що буде завтра, живемо лише одним днем.

Я мрію, щоб війна скоріше закінчилася. Хотілося б, щоб вона взагалі ніколи не починалася. А моє майбутнє я бачу мирним, без війни, у вільній країні.