З міста Дружківки я нікуди не їхав, був тут постійно. Я будівельник, в перший день війни був на роботі. Далі вже через мою травму роботи не було ніякої. 

Жив на заощадження, а потім і робота знайшлась. Потрібно ж відбудовувати те, що розбомбили.

У нашому місті по банку прилетіло, школу розгатили – це шокувало. Ту школу я будував свого часу. Спочатку було важко звикнути, а тепер і не звертаємо увагу на тривоги. Я оптиміст: сподіваюсь, що все нормально закінчиться, ми переможемо. Якщо немає надії, то немає сенсу ніякого.