Війна – це щось страшне, прямо не віриться. Все нас коснулося, у нашому селі дуже сильні обстріли. Розбите село моє, де я народилася. Німці не зачепили село моє, а «руський мір» прийшов і розбив село.

Ми виїхали в перші дні, коли було ще можливо виїхати, складнощів не було. Мені потрібно було до лікарні, і мене онук забрав, то ми того жаху, що там зараз, не бачили. 

Я хворію, інвалід першої групи, зараз ми в Запоріжжі. Мені вже 79 років. Донька без роботи залишилася, ми на зйомній квартирі. Підтримуємо один одного. Ми разом - це найголовніше.

Не видно цій війні ні кінця, ні краю. Хочеться скорішої перемоги, а там - хто знає.