Охтирка дуже постраждала від нападу окупантів, однак Іван рідне місто не залишив. Сім’ю вивіз у безпечне місце, а сам повернувся додому, де з першого дня війни йшли бої

Мені 58 років. Я живу в місті Охтирка. 

Коли дізнався, що почалася війна, одразу відвіз дітей і онуків у Кропивницький, а сам повернувся додому, бо потрібно було доглядати 80-річну маму. На той час уже пройшли російські війська. Я цілу ніч їхав. На трасі не було нікого – одні бронетранспортери стояли. Мене не зупиняли.

Коли я під’їхав додому, почався обстріл. Розбомбили військову частину, теплоелектростанцію, будинки. 

Моя сім’я побула в родичів у Кропивницькому, а потім виїхала на захід України. Мама померла перед Новим Роком. Я так і залишився в Охтирці. Зараз не працюю.

Я думаю, що війна ще рік точно триватиме. Рано чи пізно ми переможемо, але доведеться й надалі жити з такими сусідами. Боюся, щоб не було такого, як між Ізраїлем і Палестиною, де прикордонні зони постійно обстрілюють.