Моя родина - це дружина і син, доросла дочка дружини від першого шлюбу. До війни жили добре. Все було, робота була, а тепер немає нічого. І будинку теж немає.
Я сам родом з міста Донецька. У мене був досвід у 2014 році. Тоді довелося виїхати з рідного міста на нове місце. Там уже обжились. Ми жили біля Мар'їнки. У 2017 році у нас було влучання: прямо біля подвір'я прилетів снаряд - розбомбило машину, пів двору винесло. Тоді Фонд Ріната Ахметова допомагав - видавав гуманітарну допомогу. А тепер повномасштабне звірство почалось.
Я працював у Запоріжжі. Приїхав додому у відпустку. Тим часом розпочалася повномасштабна війна. Двічі потрапив під обстріл. Ледь не вбило. Тепер виїхали, дякувати Богу.
Ми не знали, куди їхати і як. Грошей на евакуацію і влаштування на новому місці не було. Тому ми і відкладали наш від'їзд. Виїхали 9 травня з Новомихайлівки. Нас забрали родичі на своїй машині. У сумку зібрали речі і документи. Приїхали у Жовті Води - у нас тут були знайомі.
Найбільші труднощі - це фінансові і психологічні. Хвилювався за дітей, адже ми сиділи у бомбосховищі, перечікували обстріли.
Шокувало, коли на моїх очах поранило людину.
Приємно відчувати підтримку родини, допомогу близьких, бачити стабільний психологічний стан дітей.
Нас підтримують у Жовтих Водах, дають гуманітарну допомогу.
Війна розкидала мою родину по всій Україні. Житла немає, машини теж. Розбомбили все життя.
З роботою складно. Іноді є підробітки.
Ми живемо одним днем. Війна продовжується, обстріли мирних тривають.
Хотілося б, щоб війна закінчилась чимшвидше Перемогою України.
Хочеться додому. Хоч на руїни. Будемо відбудовувати свій дім.
