Мені 32 роки. У мене є чоловік і десятирічна донька. Ми жили в селі Михайлівка. У вересні минулого року виїхали в Запоріжжя. Батьки залишилися в окупації. Ми дуже переживаємо за них.
Російські війська зайшли в Михайлівку в перший день війни. Ми трималися до осені, бо не хотіли залишати будинок, адже гроші на його купівлю заробляли важкою працею. Думали, що ситуація зміниться на краще, але цього не відбулося.
Ми виїхали на власному авто. Потрапили під обстріл. Дорогою бачили, як із землі стирчали нерозірвані снаряди.
Завдяки консультаціям психолога я прийшла в себе, зрозуміла, як потрібно долати стрес. Однак все одно переживаю за будинок, родичів, за всю країну. Сподіваюся, що найближчим часом наші території будуть деокуповані і ми повернемося додому. Хочу, щоб в Україні панували мир і злагода. Мрію про щасливе майбутнє.
