З магазинів почали зникати продукти. Води та їжі не було. Ліків у аптеках не було. Все було дуже дорого. Росіяни зайшли до міста відразу. У сховищах я заспокоювала людей, бо працюю психологом. Майже тиждень довелось жити в такій обстановці. Потім росіяни вимкнули повітряну тривогу, і ми не знали, чого чекати. Росіяни змушували мене з ними працювати. Морально це мене дуже виснажувало.

Мої діти були перелякані. Окупанти ходили містом зі зброєю. 

Я не планувала виїжджати з окупації. Довелось виїхати, бо потрібно було навчатись моїм донькам. До Запоріжжя ми їхали довго. Зараз я планую переїхати до Ірпеня, бо там зупинилась моя сестра. Сподіваюсь, що мої діти влаштуюсь своє життя, а я планую повертатись до батьків, які залишились в окупації.