Під час окупації росіяни жили на моїй вулиці. Змушували брати їхню гуманітарку, змушували брати паспорти. Чоловіка забирали на підвали, катували, а потім відпускали. У нас був обшук через те, що мій чоловік був депутатом сільської ради. На той момент його не було вдома, бо він розвозив людям воду. Тож минулося, його не забрали. Також обшукували і наших сусідів. 

Обстріли були зовсім поряд. Міномет стояв на узбіччі села та щодня гатив по позиціям наших ЗСУ. 

Залишатись у селі було страшно, бо не працювали магазини та аптеки. Рятувало те, що ми підтримували один одного. У багатьох стареньких не було хліба.  

З чоловіком та сином ми виїхали. Згодом я дізналась, що загинув мій брат, захищаючи країну. Я розумію, що, на жаль, сьогодні багато сімей втратили своїх рідних. Сподіваюсь, що Україна переможе. Я буду працювати, виховувати дітей. Будемо відбудовувати все, що зруйнувала Росія.