Андрєйченко Ніка, 1 курс коледжу, Харківський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу "Харківська гуманітарно-педагогічна академія" Харківської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гейдел Алла Михайлівна

“Війна. Моя історія”

Все почалося у лютому рано вранці, я прокинулася від страшних звуків, як потім виявилося то були вибухи. Прокинулися батьки і одразу все зрозуміли, почалася війна.

Татові зателефонував мій дядько, він військовий і сказав збирати речі, документи. В моєму селищі є два стратегічних об’єкти: Печенізька дамба та купол. Ці об’єкти знаходяться недалеко від мене тому було дуже страшно чути ці вибухи та усвідомлювати що вони можуть влучити в домівки поряд. Вже десь о 8:30 всім повідомили, будуть підривати дамбу, щоб орки не зайшли в селище. Не довго думаючи ми зібралися і покинули наш будинок, а з ним і собаку. Поїхали ми на найвищу точку в селі, але там ми могли врятуватися від води, але не від ракет, там була відкрита місцина і поряд купол в який влучили ще о 5 ранку. Тому ми та інші односельці вирішили їхати в інше село.

Спочатку ми виїхали з селища і поїхали за місто до покинутої хати. З тої гори було видно трасу, нам подзвонили і сказали що дамбу підірвали, але зробили вони це так, щоб шлюзи залишилися цілими тому вода не пролилася. І як тільки ми подивилися на дорогу внизу гори, то побачили як їде купа українських військових машин, швидких, техніки. Вони їхали дуже швидко і мені було страшно. Потім ми все таки поїхали в інше село, в якому провели 3 дні.

Додому ми з того села поверталися по мінам, які лежали на дорозі, один невірний рух машини і всі взлетять до неба. Я не можу описати як мені було страшно.

Ми приїхали додому і були ще там місяць бо було спокійно. Але один день змінив усе, росіяни випустили 4 ракети по селищу, ці ракети влучили в чотири домівки на моїй вулиці. Було прийнято рішення виїжджати за кордон, а саме в Чехію, без тата. Це був мій перший виїзд за кордон, який я ненавиджу й досі.