Марина виїжджала зі Снігурівки. Після окупації її родина повернулась у напівзруйнований будинок

Я з міста Снігурівка Миколаївської області. Працювала у дитячому садку, жила, як усі люди, поки не зайшли росіяни. Після цього наше життя змінилось.

Ми живемо неподалік від РЕС. Коли росіяни нас бомбили перед окупацією, ми ховались у бомбосховищі РЕСу. Коли прийшли росіяни, вони оселились в РЕСі у конторі. Ми кожного дня бачили, як вони їздять на БТР і привозять людей з пакетами на голові.  Після ротації зайшли інші солдати і почали нас обшукувати. Ми розуміли, що треба виїжджати, вивозити дітей.

Ми виїжджали в колоні на власному авто. Ніяких евакуаційних коридорів не було. Нам треба було проїхати якихось 15 кілометрів сірої зони і далі вже стояли наші. Але траплялось, що росіяни обстрілювали евакуаційні колони.

Нам пощастило - ми виїхали. Просто їхали кудись, де немає окупації. Побули у Баштанці, потім у Тернопільській області. Коли Снігурівку звільнили, ми повернулись. Спочатку не було світла, не було мостів. Потім все налагодилось, нам привозили гуманітарну допомогу. Ми трохи підремонтували будинок. У нас дах був розбитий, вікон не було, ворота вирвало вибуховою хвилею. Ми забили плівкою вікна, відремонтували дах.

Вдома нас чекали батьки. Вони після інсульту, у обох - цукровий діабет, їм потрібні ліки. Мій старший син ще до війни розійшовся зі своєю дружиною. Вона вдруге вийшла заміж, народила дитину. Почалась окупація, і вони виїхали до Криму. Там моя онучка, і я навіть не знаю, де вона і що з нею.