Андрій Возненко був жителем села Озера Гостомельської громади. 21 березня 2022 року під час російської окупації ворожі солдати зайшли в його двір і забрали Андрія з собою. Чоловіка вивезли в сусіднє село Здвижівка, де його катували і розстріляли.
Після повномасштабного вторгнення Андрій залишався в Озерах разом зі старенькою мамою. Його син, якому на той час було 20 років, виїхав до родичів у Чернігівську область, де також потрапив у російську окупацію. Син каже: тато по телефону розповідав йому, що повідомляє українським військовим про місця розташування колон російської техніки.
«Зв’язок з татом у мене був до 27 лютого. Він знаходив якось мережу та дзвонив мені сам. Під час останньої розмови він сказав: «Не переживай, малий, все буде добре. Мене ніхто ще не побачив, я передаю, хлопці б’ють». За наводкою тата багато техніки було знищено», – розповів син Андрія, названий на честь батька також Андрієм.
21 березня 2022 року до оселі Андрія прийшли російські військові. Це вже був другий візит – спершу його допитували й відпустили. А цього разу забрали й відтоді рідні Андрія не бачили його живим.
«Люди розповідали, що росіяни везли батька на БТРі з мішком на голові й зав’язаними руками позаду», – розповідає син. Загиблого знайшли у Здвижівці після звільнення терен Київщини.
Андрій Возненко працював водієм-експедитором. Захоплювався автоелектрикою.
«Якщо його хтось просив полагодити машину, завжди допомагав. Він сам навчився цій справі й радів, що в нього виходить. Батько був веселим, любив жартувати, завжди був на одній хвилі з молоддю, з моїми однолітками. Ми з ним часто разом їздили гуляти, я з ним їздив на роботу, допомагав. Ми були дуже близькі», – додає хлопець.
В Андрія Возненка залишилися мама, сестра та син.
Історія з instagram каналу Victims of russia.
.png "«Коли проїхали Василівку, попали під обстріл»")
.png "Імена")
