Село бомбили з початку війни. Двадцять днів я просиділа без води у підвалі. Було дуже страшно. Росіяни вбивали людей, це був жах. Гатили по хатах, руйнувань було багато. Не було води, світла й газу. Місцевим допомагали військові та волонтери. Мені шкода було залишати рідну домівку, але довелось виїхати. Я чекала, коли буде затишшя, що відбувалось дуже рідко. Коли гармати стихли, я виїхала з села. 

Зараз я живу в Дніпропетровській області. Мої рідні роз’їхались хто куди. Ніхто не думав, що буде таке горе. Далі я буду просто жити й сподіватись на краще. Мир все одно колись настане.