Мені 47 років. У мене є чоловік і чотирнадцятирічна дитина. Ми - з міста Охтирки. Я працюю вахтовим методом у будинку для літніх людей міста Харкова. 

Ми живемо у приватному будинку. У перший день війни я наготувала їсти, щоб були запаси на деякий час. Продукти ми мали. Потім волонтери привозили гуманітарну допомогу. Воду мали завжди завдяки свердловині. 

Багато наших родичів живуть в росії. До війни ми нормально з ними спілкувалися, а зараз у них - своя правда стосовно війни. Тому склалося таке враження, що ті бомби, які летіли на нас, ми отримали від своїх близьких.

Під час бомбардувань ми ховалися у підвалі. Восьмого березня евакуювалися до Львова, бо злякалися фосфорних бомб, які росіяни скидали в нашому районі. Зі Львова поїхали у Францію. У травні повернулися додому. Собаку залишали свекрусі, а коли приїхали, забрали. 

Хочеться вже цього літа святкувати перемогу.