Десятого квітня я з дружиною, сином, невісткою й онучкою виїхав з Оріхова в Запоріжжя. Донька поїхала в Дніпропетровську область. Ми місяць ховалися в підвалі, бо росіяни щодня обстрілювали місто. А коли на город прилетіли осколки, вирішили виїхати. 

У перший день війни я приїхав до банкомата, щоб зняти пенсію. Побачив величезну чергу. Від людей, які стояли в ній, дізнався про повномасштабне вторгнення. 

Усі комунікації були. Ринок і магазини працювали. Нам усього вистачало, але вибухи лякали. Жінка хворіє. Щоб вона не нервувала, ми виїхали. 

Добиралися на стареньких Жигулях. Ледь доїхали до Запоріжжя. Тут і зосталися, бо автомобіль зламався. Хоча планували вибиратися у Дніпропетровську область.

Я бачив, як летіли ракети на Запоріжжя. Росіяни активно обстрілювали алюмінієвий завод. Було моторошно, однак в Оріхові – ще страшніше.

У Запоріжжі отримали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій. 

Моя головна мрія – повернутися додому бути весь час зі своєю чотиримісячною внучкою та спостерігати, як вона росте. І щоб був мир.