Я прожила місяць в окупації. Росіяни обстрілювали село, грабували будинки. Заходили до моїх сусідів. Я бачила, як окупанти виносили навіть кросівки. Тобто вони забирали все. Мені було дуже страшно, я нікуди не виходила. Під час обстрілів я сиділа в підвалі. Не було води, світла й газу. Росіяни все розбили. У селі не було продуктів та ліків. Іноді в село завозили борошно. Багато людей збирались, аби придбати хоч декілька кілограмів. Росіяни розстрілювали черги за борошном. 

Евакуаційного коридору ніякого не було. Я з родиною виїхала дивом. Дорогою бачила розстріляних людей у машинах. 

Зараз я живу в Кривому Розі. Вдячна всім мешканцям цього міста за допомогу. Тут я відчуваю себе вільно. Перший час я довго звикала до думки, що можна не боятись людей у військовій формі. Дуже хочу повернутись додому, бо село вже звільнили. Поки що там не працюють комунікації. Чекаю, коли все відновлять. Сподіваюсь, що війна закінчиться до нового року.