Мені 39 років. У мене є дружина і трирічна дитина. Ми мешкали в Маріуполі. Я працював дитячим тренером у футбольному клубі. До двадцятого березня ми жили під бомбардуванням. Бачили, як розривалися снаряди й гинули люди. Тільки-но з’явилася можливість, забрали з собою бабусю і виїхали в Бердянськ, а звідти – до Запоріжжя. Зараз живемо у родичів в Івано-Франківську.
Ми втратили квартиру. Будинок, у якій жила бабуся, згорів.
Росіяни розстріляли колону, що їхала перед нами, але ми вирішили не повертатися – поїхали далі. Нам вдалося вибратися неушкодженими. Перетнули 15 блокпостів.
Батьки залишилася в Маріуполі. Їхній будинок вцілів. Брат виїхав у Латвію. Дехто з рідні – в Німеччині, інші – у Фінляндії. Не скоро їх побачу.
Ми повернемося в Маріуполь лише в тому випадку, якщо він знову стане українським.
