У мене є чоловік і двоє дітей. До 2015 року ми жили в Луганську, а потім переїхали в Лисичанськ. Мали квартиру, працювали. Ми щодня чули віддалені вибухи, бо мешкали у «сірій зоні», тому почувши їх 24 лютого, не здивувалися. Потім з новин дізналися про повномасштабне вторгнення. 

Ми залишалися вдома ще півтора місяці. Це був дуже складний період. Потім зателефонувала донька з Харкова і вмовляла виїхати. Знайомі також попереджали, що треба евакуюватися, бо буде гаряче. 

Адміністрація міста та волонтери організували евакуацію, але ми вибиралися своїми силами. Виїхали трьома автомобілями: я з чоловіком, наші батьки і родичі. Того дня були прильоти біля нашого будинку. Ми вирушили опівдні. Збиралися у Кривий Ріг, але в дорозі зламався автомобіль, тому довелося залишитися на ніч у Павлограді. Зранку нас забрали родичі. Зараз живемо у Кривому Розі. Тут мешкає сестра чоловіка. 

Росіяни розбомбили наш будинок, а також підприємство, на якому я працювала. Я залишаюся на простої, отримую зарплату. Чоловік має пенсію по інвалідності. Він колишній військовий. Окрім цього, ми знайшли підробіток. 

Хочеться, щоб війна закінчилася до кінця цього року.