Геннадій Вікторович дуже довго не хотів покидати рідну домівку, але регулярні обстріли змусили його евакуюватись

Напередодні початку війни ми з родиною повернулися до рідного Харкова останнім рейсом зі Стамбулу, де відпочивали. Ми були втомлені, тому відразу лягли спати, а вже вранці почули жахливі новини.             

Найбільші труднощі - це зрозуміти те, що відбувається. Було дуже важко морально наважитися залишити домівку, але на нашому шляху евакуації зустрічалися тільки позитивні та добрі люди.

Мене шокували перші обстріли по житлових будинках. Одного разу снаряд з «Граду» влучив у чергу біля сусіднього під'їзду: тоді жінці відірвало ногу.

Перші місяці моя сім’я жила разом, але з часом ми роз'їхалися, і тепер мої близькі живуть у Вінниці, Полтаві та Німеччині. Про війну мені нагадують бирки на валізах з аеропорту.

Наразі робота у мене є, я працюю у благодійному фонді. До війни був менеджером.