Мені сорок років. У мене є троє дітей. Старшому синові 17 років. Меншим – чотири і сім. Ми жили в Мелітополі. Мали власний будинок і землю. Я працювала перукаркою. 

24 лютого ми прокинулися від вибуху. Невдовзі опинилися в окупації. Почувалися пригніченими. 

Боялася випускати на вулицю старшого сина. Та й залишати дітей самих удома було страшно. Однак треба було якось працювати. Тому довелося виїжджати.

Ми виїхали 19 квітня з перевізником. На блокпостах росіяни перевіряли телефони і погрожували за українську символіку. Спочатку ми поїхали до Львова, але не змогли облаштуватися там, та й не хотілося бути далеко від дому. Тож повернулися в Запоріжжя. Орендували квартиру. Я знайшла роботу. 

Чекаємо на перемогу і повернення додому.