Війна мене застала вдома. В перший день у мене був шок, я не знала, що робити, але виїхати не змогла через стан здоров’я. Мій син майже повнолітній був, і ми не виїхали. Залишилися разом тут.

На початку нам допомагали різні організації, зокрема Фонд Ріната Ахметова. З водою з’явилися проблеми, коли росіяни підірвали дамбу і водосховище зникло. Це сталося торік у цей період, влітку. В нас не було води ніякої: ні питної, ні технічної. Це неприємні і тяжкі спогади. Ми були два місяці без води. Була допомога з водопостачанням від Фонду Ріната Ахметова і від інших організацій. 

Зараз водопостачання налагодили, але з крана тече технічна вода, а питну доводиться їздити й набирати. Вимкнення світла за графіком зараз відбувається.

Гучно в нас тут занадто. Щодня обстріли, кожен день неспокійний. А найбільше вразило те, що не було води і не було де її взяти. Поки все більш-менш налагодилося, було дуже важко.  

Якщо раніше були сподівання на закінчення війни найближчим часом, то зараз жодних сподівань немає, і надії десь поділися. Дуже сподіваюся, що війна скінчиться найскоріше, тому що вже неможливо терпіти.