До війни я жила в Оріхові – тихому і мирному містечку. У перший день вторгнення я не могла повірити в це. Я не думала, що можлива війна. "Можливо, це сон?" - думала я. 

Почались обстріли. Над містом літала авіація та наносила удари бомбами. Це був справжній жах. Я з чоловіком сиділа в підвалі. У місті не було світла, води та газу. Все відбувалось дуже стрімко. Воду я набирала у криниці. Телефон заряджала в машині, аби бути на зв’язку. По радіо слухала, що відбувається в країні.

В Оріхові на той момент вже було багато руйнувань. 

Я виїхала до Запоріжжя, коли росіяни почали обстрілювати житлові будинки з танків. Обстріли наздогнали мене і тут. У Запоріжжі ночами я сиджу в тамбурі. Не знаю, чи буду їхати кудись далі. Мій будинок в Оріхові пошкоджений. Сподіваюсь, що встигну повернутись та відновлю його.