Перший день війни я зустріла вдома з мамою. Дізналися про події по телевізору.

Світла не було, але вода була, продукти мали свої, адже це село, і магазин ще працював. 

Евакуацію відкладали через маму, їй 90 років, вона лежача. Люди з нашої вулиці виїхали раніше, а я довго не наважувалася. Коли ж усі поїхали, постало питання і нашого виїзду.

Після того, як росіяни обстріляли нашу вулицю, і загинула жінка в одному з будинків, всі почали залишати село. Мене евакуювали діти. Приїхали машиною і забрали. 

Зараз з мамою живемо в Запоріжжі, бо тут діти.  Наразі планів особливих немає, потрібно вижити, а потім вже будемо думати про майбутнє. Коли закінчиться війна, це одному Богу відомо. Хочеться повернутися додому і жити в мирі.