Херсонщина потроху оговтується від окупації. Люди пережили і бачили таке, що страшно уявити

Я з Баштанського району. Моя сім'я – чоловік, я і двоє дітей: дівчинка і хлопчик. Ще батьки є.

У перші дні війни ми чули вибухи з Херсона, він недалеко від нас. Було незрозуміло, що далі буде з нами, з Україною. Був розпач, сум. Потім нас окупували.

В нашому селі росіяни били хлопців. А в сусідніх селах і до смерті забивали, дівчат ґвалтували, і зникали дівчата.

Це справжнє звірство. Було таке, що в сім'ї поросят забирали, а там діти, їх треба було чимось годувати.

Ми стали дружнішими, почали краще розуміти одне одного за ті дев’ять місяців, що були в окупації. А тепер нормальне життя повертається, помаленьку оговтуємося. Дякувати Богові, що всі живі, здорові, та й хата без пошкоджень.

До війни я працювала в садочку помічником вихователя. Росіяни жили всі ці місяці у школі, в садочку. Тепер там усе розграбоване. Ми ходили на роботу, щоб хоч трохи лад навести.