У перший день війни я з родиною прокинулась від обстрілів. Від вибухової хвилі ми впали на підлогу, бо у нашому будинку винесло двері. Наступного дня знову біля нашого будинку був розрив снаряда, після чого ми пішли до укриття школи. Там ми прожили два тижні. 

Коли у селище зайшли російські війська, я бачила, як вони зривають українські прапори. Я плакала від того, що не можу нічого вдіяти проти озброєних людей. 

У селищі не було світла і газу. Було дуже важко виживати. Ми вирішили виїжджати всією родиною, але мого чоловіка окупанти не випустили через донецьку прописку. Зараз я живу в Києві, а він вдома чекає на визволення селища. Я вірю, що повернусь у звільнений дім.