Я жив за п’ять кілометрів від кордону. Почув вибухи, а через дві години росіяни вже у мене під двором їздили. Ми нікуди не виїжджали. Були тут разом з жінкою й тещею, я в територіальній обороні був.

Світла немає, тепла немає. У нас свій город був, і гуманітарну допомогу видавали. Я інвалід третьої групи. Голодувати не голодували, і військовим допомагали продуктами, і форму давав. Я служив три роки в АТО на Донбасі. 

Тоді знав, що моя сім’я і мій дім в безпеці, а зараз дуже страшно було за сім’ю. Зараз важче психологічно і морально. Мої рідні всього бояться, бо поруч прильоти були.

Катів цих треба бити і виганяти їх від нас. Я по роботі по Україні їжджу і бачу, що нічого хорошого вони не принесли. 

Я думаю, що війна закінчиться не дуже швидко. Про майбутнє поки що не думаю - зараз потрібно живими залишитися.