Мені 36 років. Я живу з рідними в місті Охтирка Сумської області. Працюю в аптеці. У перший день війни була на роботі. Почалися бомбардування. Через центр міста проїхали російські танки. Ми з колегами закрили аптеку й розбіглися по домівках. Наступного дня вийшли на роботу, бо була велика черга під аптекою. Я і під бомбардуваннями бігала видавати людям ліки. 

Не було світла й опалення, бо росіяни розбомбили ТЕЦ. Через обстріли сиділа в підвалі, не могла нормально спати, а зранку треба було бігти на роботу. 

Я працювала з восьмої до тринадцятої. Не могла навіть вийти по хліб. Перші дні жили на сухарях, а потім волонтери стали заносити хліб в аптеку. Я дуже вдячна їм за це. 

Шокували потужні обстріли. Росіяни кидали вакуумні бомби. Розбили центр міста. Ми з чоловіком були вдома, а маму з дитиною відправили в Полтаву до родичів. Поїхали до них через місяць, коли розпродали всі ліки в аптеці. Уже повернулися додому, бо потрібно працювати далі. 

Надіємося, що Україна переможе. Хочеться світлого майбутнього.