Моє село розташоване поблизу Токмака. Після початку війни почались обстріли. Мені було дуже страшно. Село бомбили постійно, моя хата здригалась від обстрілів. Не було води, світла й газу. Найстрашніше було те, що у село зайшли окупанти та знущались над людьми. Вони хотіли мене зґвалтувати. Я насилу вирвалась та побігла до сусідки. Після цього я виїхала. Онук знайшов людей, які мені вивезли. З собою я взяла п’ять яблук та півтора літри води. Ми їхали через Маріуполь. Тоді там вже не стріляли. Я побачила зруйноване місто.
Зараз я живу в Запоріжжі з донькою та онучкою. Сподіваюсь, що Україна переможе. У майбутньому хочу повернутись в село і там жити.