У перший день війни донька була в Херсоні. Вона там працювала. Після початку обстрілів вона приїхала до мене. 

Росіяни окупували моє село. Ми жили в жаху щодня. Магазини спорожніли, на полицях нічого не залишилось. Води не було, світло зникло. 

Росіяни ходили по домівках, шукали українських військових. Ми жили в постійному напруженні. Одного дня мені подзвонили й сказали тихим, але твердим голосом: «За вами їдуть!».

Ми виїхали в паніці, не знаючи, чи доїдемо. 

На блокпостах нас обшукували, задавали безкінечні питання. Я стояла й молилася подумки, щоб нас пропустили, щоб ми просто змогли продовжити шлях. Тоді я по-справжньому повірила в Бога. 

Зараз я у Світловодську. Хочу, щоб війна закінчилась. Я обов’язково повернусь додому.