Мені 53 роки, я раніше жила в Степногірську. В перші дні війни залишилася без заробітку. Ще я опікувалася бездомними тваринами і по цей день роблю це: шукаю гроші у підприємців і раз в два місяці вожу корм тваринам у Степногірськ.

В червні ми виїхали, бо в нас така квартира, що немає де сховатися. Ми два місяці бігали до підвалу. А потім волонтери наші їхали за генератором, і ми зібрали речі, тварин, і поїхали. Спочатку маму відправили, а потім самі виїхали. 

Зараз ми у Запоріжжі. З тваринами дуже важко знайти житло, тому зараз хочемо організувати притулок якийсь в Запоріжжі або в області. От зараз займаюсь тим, щоб знайти якесь приміщення.

Шокує, що рашисти луплять по домівках. Школу розбили. Садок розбили. Ніколи у нас там не було військових, і зараз немає, а вони луплять по домам. 

Люди приходили за гуманітарною допомогою, і жінку просто розірвало. Постійно над нами дрони: росіяни дивляться, де люди збираються, і кидають туди бомби. Це більше всього вражає.

Чим скоріше війна закінчиться, тим краще. Нам якнайшвидше перемога потрібна.